Отримав електронною поштою листа, який змусив гортати щоденник позаминулого року... Шукав і знайшов цікаву нотатку: "Вона подивилася стрічку "Американці" і написала заяву про звільнення".

 

... Виїзний корпоративний тренінг. Продавці промислового обладнання три дні вчаться продажам в одному із санаторіїв передмістя.

В перші два вечори після занять ми всі разом дивимось кіно. В перший вечір мали задоволення від "Перемовника", на другий день до відеомагнітофону потрапили "Американці".

Ви пам'ятаєте цей фільм? Офіс торговців земельними ділянками. Жорсткий монолог людини із Центру. Функціонер із керівництва приїхав, аби розлютити персонал філії, аби розтурхати їх, аби вони почали нарешті продавати. Сцена продажу в барі. Викрадення картотеки. Лімузін переможця та "залізні яйця"...

Пізно ввечері після цього перегляду керівник торгового відділу підходить до мене:

– Тут така справа... Оленка написала заяву про звільнення.

Я не хотів, але мені довелося приймати ту сповідь.

Вона – менеджер збуту. Працювала лише півроку. За фахом - філолог. 1975-ого року народження. Смаглява, весела, балакуча.

– Я зрозуміла, чому не можу. Я продавала, я спілкувалася зовсім не так. А цей фільм, а ці люди... Як вони лаються!.. Я отямила - кожен із них веде власну війну. За виживання. Я не хочу цих щоденних змагань. Мені вже байдуже, чим займатися. Можу сидіти в бібліотеці. Можливо, піду кравчихою. Аби не ці щоденні перегони. Щоб їх виграти, я мушу жити інакше. Щоб вести справи так, як оці ділки, мушу дочекатися чи якогось лиха, чи всіх навколо зненавидіти. Так, я написала заяву, але чи не можна мені ще завтра на заняттях посидіти?..

Далі вести розмову було просто безсенсовно. Наступного дня на останньому раунді тренінга я її не чіпав. Після закінчення програми, коли обговорювали спогади та робили висновки разом із керівництвом, Оленка зазирнула і сповістила:

– Заяву я анулюю! Залишаюся!

Я зніяковіло процидів:

– Ну то колись мені напишіть, що ж це вас змусило раптом змінити рішення...

Новина від Оленки не додала мені гумору. Я був схильний вважати, що "з таким настроєм слоненя не продати" і з такою травмою людині впоратись буде не легко. Моя розгубленість лишилась, бо я не міг віднайти та отямити те, що спонукало дівчисько на зворотній маневр.

Збігли два роки. Я отримав листа. І прочитав: "Наступного дня ви розповідали про те, що торговій людині важливо отямити свою роботу як звичайнісіньку гру. Тож я подумала: добре, спробую себе дурити... А тепер я Вам дякую, бо за цей час я до нової гри призвичаїлась вже остаточно!"

Отака робота у бізнес-тренера, отакі в ній трапляються цікаві випадки...

P.S. Ось вам рецензія на фільм "Американці" - http://dere.com.ua/movie/glengarry.shtml .

Найближчі відкриті тренінги Деревицького