Гуни бізнесу

В увертюрі до одного з власних тренінгів бізнес-тренер Деревицький зі звичним запалом доводив:

– Продаж – це завжди насильство. Якщо клієнт каже: "Дай!", а я відповідаю йому смачним: "На!", –то це не продаж, а відпускання товару. А щоб не скотитися в шахрайство, кожен з актів нашого насильства повинен клієнту настільки подобатися, щоб йому хотілося ще й ще. Але нічим, крім насильства, продаж за визначенням бути не може!

У паузі один із слухачів видихнув:

– Ну Атилла!

Ми посміялися. Але порівняння зачепило.

Атилла – мій земляк. Його дядько – князь Кий, котрий заснував моє місто.

Папа Римський стояв перед Атиллою на колінах. Продажна Європа називала його "бичем Божим" і платила йому данину в сімсот фунтів золотом у рік.

Приск Панійський, котрий бачив Атиллу, описував його як невисокого кремезного чоловіка з великою головою, глибоко посадженими очима, приплющеним носом і рідкою борідкою.

Енциклопедія "Британіка" заявляє, що був він грубий, дратівливий і лютий, а при веденні переговорів наполегливий і безжалісний.

Киянин Атилла став таким жахом для Європи, що європейські правителі почали перекроювати свою генеалогію та доводити, що і в них тече кров гунів.

Сьогодні в жилах слов'янського бізнесу тече європейська й американська кров. Вітчизняні магнати вивчають чужий етикет. Бізнес заговорив чужою мовою. Але – ми й скіфи, ми й азіати ... То чи не повторити похід?

Шахназаров, керівник одного з торгових відділів краснодарської компанії СБС у відгуку на недавню програму написав: "Визнаю, що після того, як Ваш семінар у Москві відвідали два наших співробітники, я сумнівався – чи варто тиражувати Вашу заяву про те, що "торгівля і продажі – аморальна справа", для всіх наших менеджерів, але зараз я в повному захваті й дуже радий, що побував на Вашому семінарі!"

Ну що поробиш, якщо чоловікам доводиться брати в руки то автомат для аморальної війни, то калькулятор для аморальної комерції?.. Напевно, головне не дійти до повернення у свій храм столів міняйл, а чим у цьому житті довелося займатися – це просто доля. Але ж можна і крізь цю долю пройти не в мокасинах і не в китайських колодках, а по-своєму. Нехай у постолах, але по-своєму, з почуттям власної гідності. І нехай не нам сушити мізки про те, у якій руці джентльмен повинен тримати виделку, якщо в правій у нього котлета. Нехай британець і німець гадають, навіщо на столі поруч з тарілкою борщу блищить перламутром голівка часнику. Може ми його й пожаліємо, може й, підкажемо, що зубчиком часнику варто натерти скоринку чорного хліба...

Ей, брати-гуни, згадаєте себе! Відродіть у собі здорове бажання розширити життєвий простір. Змусьмо Америку перейти на кирилицю!

А щодо Атилли, то я поставлю йому в Києві пам'ятник.