Бойові балакуни

"...Ти повинен стежити за станом слизової оболонки його рота. Як? Ні, пальцем перевіряти не треба. Спостерігаєш і оцінюєш ковтання, облизування губ. Пересохло в нього в роті? Значить, розмова торкнулася зони його особливих інтересів..."

Цього знайомства я не шукав. Коли теплим квітневим вечором я перетинав сквер на розі Теліги й Гонти, Старий уже чекав на мене. Точніше – на того, ким виявився я. Сидів на лаві й чекав. Він знав, що той, хто йому потрібен, прийде.

Це був висушений і згорблений пенсіонер років сімдесяти п'яти у димчастих окулярах, які він часто знімав, бо гриз дужки. Особливі прикмети: витравлене татуювання розміром з копійку на кореневій фаланзі середнього пальця лівої руки й різка асиметрія лицьових зморшок (у правій частині обличчя – характерна для віку, на лівій – дуже порізані підборіддя, щока, чоло, кут ока, скроня).

Я перестав насвистувати й зупинився, коли поруч пролунало ледвь хриплувато, але дуже переконливо:

– Слухай! Почастуй старого. Давай разом покуримо. Посидь.

Я не хотів ні слухати, ні сідати. Але на цій кепській лаві я просидів тридцять вісім вечорів – по суботах і вівторках. Наша робота закінчилася в серпні.

"Компромат можна, по-перше, добути; по-друге, організувати; по-третє, фальсифікувати; по-четверте, імітувати його наявність..."

Про себе я розповів йому все за один присіст. Як на духу. Він лише спрямовував мене й вимовляв "соціальні звуки" – "м-да", "ось як", "ага"... Помітно пожвавішав, коли довідався, що я колись пройшов крізь журналістику.

– Буває так, – почав він глухо, – що інформація просто закарбовується в пам'яті. Ти все запам'ятаєш. І опублікуєш.

Пригадую, я тоді дуже твердо відрубав:

– Я ніколи про це не писатиму.

Він кивнув головою і сказав:

– Добре. Назва буде – "БОЙОВІ БАЛАКУНИ".

Він дивився мені в очі...

"Вставляючи свою фразу "не може бути" у висловлювання партнера, ви спровокуєте його на відвертість..."

Одного вечора він розповів те, що я запам'ятав майже дослівно:

– Людей шукали й підбирали ретельно. Частіше в загін вербували "на зльоті" – коли людина розкривається, вона помітніша... У когось справи пішли вгору. Просунулися, домоглися, домовилися, зачарували, полонили, закохали, довели – й одразу відкрилося багато нових дверей. Це не минає безслідно. Це повинні помітити. Бо є такі, які полюють на тих, кому пощастило... Часто в того, чиї справи пішли вгору, прокидається дар балакуна.

Тоді я запитав:

– Як ви довідалися, що мені пощастило?

Старий звів на мене очі:

– Від тебе. Це видно. Тільки ти потрібен мені зовсім для іншого.

– Ви знову про цю статтю?

– Так. Тобі це цікаво. І ти не зможеш про це не розповісти. То чи не краще зробити це в хорошій газеті?..

"Намагайся виявити в співрозмовника всі пункти внутрішнього коливання, або ж ті, де розігрується боротьба мотивів. Саме на них сконцентруй свій вплив..."

– А як у балакуни потрапили ви?

– Хіба я сказав, що був балакуном?

– Пастка? Ви не "були", ви – балакун.

– А ти, хлопець, швидко схоплюєш.

– То як вербували вас?

– Це непогане запитання. На нього можна красиво відповісти. А зараз я розповім про перший іспит. Ти пам'ятаєш суворівський "Контроль"? Там курсант – дівчинка-вбивця – на Червоній площі попросила міліціонера віддати револьвер. Він же віддав?

– Так.

– А в мене було інакше. Пам'ятаєш, як біля Лук'янівської в'язниці були мітинги після арешту Хмари?

– Так. Я там був.

– Тоді народ уже міг зважитися на все. Нас відправили на допомогу сірим. Було два виходи. Або спровокувати й жорстко розігнати. Або дати юрбі виплюснутися в "мовленнєвих" формах.

– Як могло спрацювати друге?

– Собака, яка гавкає, не вкусить. Моя роль звелася до того, щоб шепнути в юрбі одне-єдине слово. Його підхопили, довго скандували...

– Яке?

– "Яничари".

– Так, я пам'ятаю – юрба повторила його сотні разів...

"Використовуючи торсійне випромінювання можна легко розпалити яке-небудь захворювання, позбутися небажаного збудження, знизити або збільшити психофізичну активність, збільшити різні потяги, ввести об'єктові в підсвідомість необхідну програму..."

Одного вечора Старий пожартував. По бетонній доріжці повз нас проходила дівчина-вамп.

– Панянка, – гукнув її мій візаві. – Ви зглянетесь на прохання ветерана російсько-японської?

Розсміялася:

– Чого тобі, дідусю?.

– Що у вас у сумочці?

– Косметика, заліковка, проїзний, авторучка...

– Подаруєте мені авторучку.

– Будь ласка...

...Спектр відомих професій широкий. Від найдавніших ремесел путани й писаки – до найсучасніших. З'явилися термінатор, кілер, стиратель. Але ніколи не була й не стане відомою професія "бойовий балакун".

Успіх менеджера залежить від його технічної підготовки лише на п'ятнадцять відсотків, а на вісімдесятьох п'ять – від досконалості його прийомів спілкування. Але технічну підготовку дають тисячі вузів, а професії комунікатора – її просто немає.

Можна довго перелічувати професії, в яких не обійтися без комунікативної складової: розвідка, дипломатія, політика, бізнес, медицина, соціальні служби, реклама, і ще триста тридцять три ремесла. Але комунікативним технологіям хтось підготував іншу долю – без методик і методів, без систематизованого курсу, без професури.

Кухня переговорних технологій, ділових комунікацій і техніки спілкування захаращена літературним сміттям: книжечками-близнюками з досить характерними назвами – "Як продати за 30 секунд" або "Як керувати опонентом"...

У кожному ремеслі є відомі імена. У мистецтві, у літературі, у техніці, у науці, на естраді є свої зірки й тузи. Серед тисяч імен художників не загубилося ім'я Піросмані. Серед тисяч імен акторів, які "зітліли" палає ім'я Шукшина. Серед тисяч чахликів-інженерів не загубилися Цандлер і Корольов. Але ніхто не знає майстрів спілкування, супер-комунікаторів.

Я тоді запитав:

– А як же політики?

Старий презирливо зморщився:

– Ти хочеш сказати, що президенти Росії, України, Білорусії – це зірки спілкування?.. Ні. Вони самі бояться балакунів. А Єльцин після жарту одного зі своїх балакунів у Рейк'явіку – особливо...

Ті, чиї імена іноді хочеться виокремити, це силовики, чий "комунікативний талант" зумовлений статусом, або просто оратори, полемісти... Ремесло балакуна, здатного маніпулювати персоною – зона особливого контролю. Про нього навіть не пишуть – це зона особливо прискіпливого редагування...

...Одного вівторка він не прийшов.

Наступної суботи до лави, на якій я чекав Старого, підійшла моложава бабця:

– Ви чекаєте Петра Андрійовича? Він помер. Він просив підійти до вас і подякувати за публікацію...